У вчительки
Перед початком уроків Людмила Степанівна покликала до себе Улянку. Квартира вчительки була в тому ж будинку, що й школа. Тільки вхід до неї був не з вулиці, а з двору.
У кімнаті пахло свіжою фарбою від підлоги. На стіні висів портрет Шевченка. Поряд цокав годинник з гирками на ланцюжку. На столі стояв глобус, лежали олівці. Улянка враз уявила собі, як увечері сидить Людмила Степанівна за цим столом і перевіряє домашній твір “Мій трудовий день”.
Учителька запросила Улянку до столу. Дівчинка засоромилася, адже вона і вчора пила чай у Людмили Степанівни, і позавчора. Вчителька поставила на стіл тарілку з хрускотиливим вергунами, що були схожі на рум’яні вушка. Хто ж може відмовитися від вергунів?
Улянці дуже ніяково, бо чим же вона заслужила таку прихильність вчительки? Мабуть, ніхто з школярів ще не пив отак чай у Людмили Степанівни. І коли дивиться вчителька на дівчинку, то очі її наче співають ласкаву й журливу пісню. І ще Улянці чомусь здається, що Людмила Степанівна їй не все сказала, що є в неї якісь невідомі для дівчинки слова…
Дівчинка ще не знала, що її батько загинув на війні. Про це знала тільки Людмила Степанівна