В XI ст. в Європі виникли три нові християнські королівства—Польща, Чехія та Угорщина, в яких почалося становлення нових європейських народів — поляків, чехів та угорців.
Західнослов'янська держава Польща утворилася із союзів племен, які розселялись у басейні Вісли: полян, слензан, куявів, мазурів та ін. Назву новій державі дало плем'я полян. Засновником полянської княжої династії був, як писав середньовічний хроніст, «якийсь бідний рільник на ім'я Пяст». Одначе перший відомий польський князь із династії Пястів — Мешко І (960-992). У 966 р. князь Метко І разом зі своєю трьохтисячною дружиною прийняв християнство від німецьких єпископів за західним обрядом і став другом німецького імператора Отгона І. Він підкорив своїй владі племена, які жили вздовж Вісли, і утворив Польську державу. Значно збільшив територію Польщі син Мешка І — Болеслав І Хоробрий (992-1025). Він об'єднав під своєю владою всі польські землі, захопив Чехію і Моравію, а в 1018 р. здійснив похід на Київ. У 1000 р. в м. Гнєзно було створено архієпископство. Цим актом Польська церква проголосила незалежність від німецького архієпископа. У1025 р. Болеслав І прийняв титул короля. В середині XI ст. Польське королівство ослабло, а в XII ст. взагалі розпалося на окремі самостійні уділи.
Чеська держава виникла з частини Великої Моравії на початку X ст. Князі чехів, які жили на річці Влтава, об'єднали в союз сусідні слов'янські племена. На чехів постійно чинили тиск німецькі єпископи. Близько 973 р. у Празі було засновано підпорядковане Риму єпископство; відтоді залишки східного християнства, поширені там братами Кирилом і Мефодієм, зникли. Все XI ст. для Чеської держави минуло в боротьбі проти сусідніх держав. Чехія то перемагала, то зазнавала поразок. За князя Бржетислава І вона стала васалом Німецької імперії, яка відтоді часто втручалась у боротьбу між чеськими князями і знаттю. Проте німецькі імператори також інколи потребували допомоги чеських князів. У1085 р. імператор Генріх IV за допомогу в боротьбі проти римського папи надав чеському князю Братиславу І королівський титул. Чехія отримала статус королівства, але була залежною від Німецької імперії. У 896 р. угорські племена переселилися з Причорноморських степів через Карпатські перевали на середній Дунай. На чолі семи племен стояв вождь Арпад. Цю подію угорці назвали «знайденням Батьківщини», а Арпад започаткував першу князівську (невдовзі — королівську) династію Угорщини. У 955 p., зазнавши поразки від імператора Отгона І, угорці припинили напади на землі Німецької імперії та перейшли до осілого способу життя. Починаючи з 955 p., серед угорців поширювалося християнство за західним зразком. Князь Іштван І Арпад з допомогою німецьких рицарів почав хрестити угорців «вогнем і мечем», знищуючи водночас давню племінну знать, що не корилася його владі. На знак пошанування його успіхів у поширенні християнства папа римський прислав Іштвану І королівську корону, і на Різдво 1000 р. його було короновано. За заслуги у хрещенні угорців церква проголосила короля Іштвана святим, і він став головним святим Угорщини.