Автор - Anetka210
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.
Це ніби другий прихід Відродження серед радянського "середньовіччя" зі сліпою вірою, притаманною тільки цій темній добі в історії людства. Так, стверджує поет, кожна людина має свою цінність, кожна людина неповторна, і кривлять душею ті, хто стверджує, ніби незамінних людей немає. Нікого в цьому світі не можна замінити! Кожен з нас — неповторна зірочка у безмежному Всесвіті, але немає більше таких самих зірочок, немає такого неповторного голосу, такої усмішки, ніхто так не радіє і не страждає. І тому кожна людина у своєму житті повинна бути щасливою, бути собою, реалізувати себе тут і тепер, не зустрічаючи на своєму шляху перепон, тиску та гноблення. Життя людське не таке вже й довге, тому треба ЖИТИ:
Більше тебе не буде.
Завтра на цій землі
Інші ходитимуть люди,
Інші кохатимуть люди —
Добрі, ласкаві і злі.
Людина повинна прожити своє життя вповні, не боячись почуттів, не лякаючись кохання і болю, тому що без них життя перетворюється на тінь, фікцію, примару. Справжнє життя — це буремність щирого справжнього почуття, переживання стосунків з іншими людьми, це зустрічі й розставання, втрати й пошуки, це щастя й біль:
Сьогодні усе для тебе —
Озера, гаї, степи.
І жити спішити треба,
Кохати спішити треба —
Гляди ж не проспи!
Поезія Василя Симоненка — це натхненний гімн Людині, її неповторності й висоті її духу. Це сміливий згук серед цілковитого мовчання цілого суспільства. І тому досить показово звучать слова останньої строфи:
Бо ти на землі — людина,
І, хочеш того чи ні, —
Усмішка твоя — єдина...
Звернімо увагу на слова "хочеш того чи ні". Виявляється, людина може не хотіти бути неповторною? Але чому? Нам це важко зрозуміти, тому що в наш час цінується саме неповторність кожної людини. Однак в тоталітарному суспільстві інколи було б навіть небезпечним виділятися з натовпу, бути неповторним. Згадаймо, скільки таких неповторних особистостей було знищено по таборах, замучено по тюрмах! Скільки мусило виїхати за кордон, з бол