Останнім часом я помітила, що мої однокласники мало звертають увагу на добрі чи
погані вчинки наших однолітків. Та стався один випадок, який змусив і мене, і
моїх ровесників замислитися над тим, що сталося.
Я відвідую заняття
школи карате. Стало відомо, що Ігор П. із нашої групи дуже сильно вдарив
дівчинку — однокласницю. Ми знали, що за Ігорем давно закріпилася слава першого
бешкетника в школі. Але щоб ось так.Тренер довго розмовляв із батьками Ігоря й дівчинки, а потім було прийняте
рішення.
На одне з тренувань прийшли батьки обох сторін. Ми вишикувалися
в дві шеренги. Ігор роздягнувся до пояса й пройшов через наш стрій, а ми,
доторкаючись до нього своїми поясами, висловлювали своє обурення. Ігор плакав.
Йому не було боляче, він плакав від сорому за свій вчинок. Далі він підійшов і
вибачився перед усіма: перед дівчинкою, її батьками, своїми батьками, перед
тренером, і перед кожним із нас. Я думаю, що це буде йому уроком на все життя.
Ігор після цього дуже змінився, навіть сам став зупиняти бешкетників, які
негідно поводили себе в школі.