Абсолютна монархія в Німеччині, порівняно з іншими західноєвропейськими країнами, мала певні особливості. Полягали вони, передусім, у тому, що цей абсолютизм встановлювався на загальному тлі феодальної роздробленості, тож абсолютна монархія утвердилася не в масштабах усієї держави, а нарівні окремих князівств.
Утвердження абсолютизму було не наслідком тимчасової рівноваги сил дворянства та буржуазії, а проявом повного панування реакційних сил, перемоги реакції над буржуазним рухом і підкорення слабкої німецької буржуазії волі князів. Князівський абсолютизм був реакційним явищем. Якщо в Англії та Франції перехід до абсолютної монархії забезпечив створення централізованих держав, то в Німеччині княжий абсолютизм ще більше закріпив економічну й політичну роздробленість країни, гальмував її розвиток. Князі, фактично, перетворилися на незалежних правителів, звільнилися від військового обов'язку, зовсім не сплачували імператорові податків. Наймогутніші з них (курфюрсти) присвоїли собі право обирати імператора. Імператорська влада втратила значення єдиного загальнодержавного центру, перетворилася на почесне звання. Рейхстаг уже не мав свого колишнього значення. Імператорський суд став безсилим у боротьбі з територіальними князями.
Особливо яскраво абсолютизм князівської влади проявився в Пруссії та Австрії, що суттєво відрізнялися одна від одної. Пруссія, яка остаточно сформувалася у 1701 р., була онімечченою, централізованою державою, а її король - членом імперської колегії курфюрстів. Вищим органом державного управління була Таємна рада, що складалася з трьох самостійних департаментів: іноземних справ, юстиції та внутрішніх справ.