Неможливо відвести погляд від різнобарвного вбрання дерев під час неперевершеної малярки-осені.
Вийдеш в один із останніх кришталевих днів у цю неповторну живу майстерню і мимохіть стишуєш ходу перед вершинними витворами природи. Бо хто може передбачити напевне, коли обважнілі осінні хмари надовго закриють стомлене за літо сонце і скільки буде дощів, снігів, заморозків, недоречних відлиг, поки натруджена земля не порине у білий сон?
Поки ще не минула нагода, хочеться намилуватись прозорим, щедро напоєним пахощами, повітрям, чарівливо-таємничим торжеством природи. Саме цієї пори вона найбільше вабить до себе, бо стає надивовижу життєдайною. Змінюється ніби саме небо, сонце стає менш яскравим і пекучим. Дні стоять надивовижу м’які, і, здається, сама природа стає більш спокійною і урівноваженою. Для людей ці зміни корисні: стимулюють активність нашого організму, дозаряджають його енергією. А рослини — навпаки: для них це умова заглиблення в спокій. Опадає листя, сохне трава. Так природі легше пережити холод і сніговії зими, що прийдуть на зміну цій тихій осені. А опале листя збагачує грунт добривами, допомагає вижити як деревам, так і деяким тваринкам і комахам. Вони переживуть холодну зиму і будуть радувати нас наступної весни.
А поки ще падолист іде по лісам, гаям і садам. Струшує жовті листочки і спілі плоди, розмальовує у всі відтінки жовтого дерева і кущі, присушує траву.
І в ці останні теплі дні зупинімось і замилуймося красою природи, сповнимося її спокоєм і тишею…