Казки моєї бабусі .Будьласка

Ответ:

Росла собі розкішна яблунька-дичка на самому краю села. Кожного року зацвітала вона білим цвітом разом із іншими яблуньками-подругами, що росли понад дорогою в село. Яблунька змужніла, згодом відлетіло її зернятко в траву поруч і проросло навесні зеленим паростком. Щороку піднімався пагінець вище й вище, розправляв гілочки, як птах крила, і врешті якоїсь весни сусідні деревця побачили поруч себе струнку молоду яблуньку. Вона швидко потяглася до сонця, почала розпускати бруньки для цвіту.

Мати яблуня-дичка почала прохати юну доню-яблуньку не поспішати розпускати квіти, адже ще будуть весняні морози, обпечуть вони ранній цвіт. Що вже посестри-яблуньки пізніх сортів, то й ті застерігали юнку від раннього цвітіння:

— Весняні морози не будуть ніжними, а холодним вітром розкидають, затопчуть ранній цвіт. Потерпи!

Та незважала самовпевнена молода дичка на прохання старших, надіялась обдурити весняні холоди: розпустила ніжний цвіт, вкрилася ним від початку розгалуження гілок до самого вершка, як наречена. Запишалася серед ще чорних після зими дерев. Кілька днів красувалася юна дичка, та ось одного дня налетіли холодні вітри, кинулись вони на білосніжну красуню й почали шматувати на ній цвіт.

На ранок ніхто не впізнав понівечену яблуньку, не тільки пелюстки, а й молоді пагони були сплюндровані. Загинув ніжний цвіт.

...Настало літо. На деревах зеленіло листя, між ним виблискували стиглі плоди. Яблуні гордилися багатим урожаєм, із задоволенням ділилися плодами з перехожими. Тільки одна юна яблунька-дичка була безплідною. Ще довго затягатимуться її рани на молодій кроні від весняних колючих морозів, ще довго болітиме її душа від того, що знівечила свою молодість, не послухала порад ні матері-дички, ні її подруг.

Объяснение: