Украї́нська Наро́дна Респу́бліка (УНР) — українська держава зі столицею в Києві, яка в 1917–1921 роках контролювала території центральної, східної та південної України. Постала на місці південно-західних губерній Російської імперії, населених переважно українцями[6]. До квітня 1918 року очолювалася Центральною Радою УНР на чолі з Михайлом Грушевським, після грудня 1918 року — Директорією УНР, яка усунула від влади Павла Скоропадського — гетьмана Української держави.
Проголошена 7 листопада 1917 року, після більшовицького жовтневого перевороту, як автономна республіка у складі Російської республіки. 22 січня 1918 року, після українсько-радянської війни, проголошена незалежною державою.
Встановила дипломатичні стосунки більше, ніж з 20 країнами світу. До березня 1918 року користувалася міжнародною підтримкою Німецької та Австро-Угорської імперій. Після поразки останніх в Першій світовій війні залишилась без їхньої підтримки.
У квітні 1918 року серед керівників Німецької імперії здобуває популярність Павло Скоропадський. 29 квітня 1918 року було здійснено державний переворот, наслідком якого був прихід Скоропадського до влади і встановлення Української Держави замість УНР.
14 грудня 1918 року внаслідок антигетьманського повстання Директорією було відновлено УНР.
22 січня 1919 року об'єдналася із Західноукраїнською Народною Республікою. Також УНР мала намір об'єднатись з Українською Далекосхідною Республікою та Кубанською Народною Республікою.
1921 року територія республіки була анексована за результатами Ризького договору 1921 року між Польщею, з одного боку, та Радянською Росією і також, формально, її маріонеткою УСРР з другого.
Протягом 12 листопада 1920 — 22 серпня 1992 року Уряд республіки перебував у вигнанні, а потім передав свої повноваження уряду незалежної України[7].