У мене є маленьке цуценя. Його кличка Томмі. Це непородиста собачка. Він має не довгу шерсть світло-коричневої масті. Він, мабуть, ще немає рочка. Зовсім маленький. Унього дуже маленькі очка й вушка. Але навигляд "ангелятко".
Я його знайшла на вулиці, коли поверталася з магазину. Він виглядав дуже бідолашним."Мабуть прогнали з дому"- зразу подумала я. Я знала, що батьки мені не дозволять залишити його, хоча мені цього так хотілося.Ішовши додому, я помітила, що цуценя йде за мною. Воно мені зразу сподобалося тому я не витримала і привела додому. Мама була не задоволеною мною, але як тільки побачила це миле личко, зразу дозволила мені його залишити.
Я довго думала чому? Чому таке прекрасне стіворіння прогнали? Виявляється Томмі може побачити на столі щось смачненьке і скоренькопоки ніхто не бачить по ласувати. Але ми його поступово привчили не смакувати тим, чим не треба. Через його слухняність ми ще більше його любимо.