Автор - angelly1900
Ответ:Народився в родині прокурора бальяжа Арсі Жака Дантона (1722—1762), дитинство провів у селі, навчався в семінарії і в світському пансіоні в Труа, захоплювався культурою античності. Готуючись до адвокатського фаху в Парижі, Дантон ознайомився з літературою XVII і XVIII ст. і брав активну участь в масонському русі. В 1787 році він заплатив за місце адвоката при раді короля, вважаючи тоді ще можливим переворот зверху, та в 1791 році, при ліквідації старих судових посад, Дантон не прийняв в обмін жодної нової, бо хотів цілковито присвятити себе революційній діяльності.
Початковий етап революції
Уже з 1789 року Дантон активно поширював крайні революційні й республіканські ідеї на різних зборах і клубах, відігравав примітну роль у подіях 14 липня і 5-6 жовтня в заснуванні клубу кордельєрів. Дантон завжди виступав проти двору, міністерств, національних зборів; 17 липня 1791 року він закликав народ на Марсовому полі підписувати петицію про позбавлення влади короля. Після придушення цього руху Дантон тижнів на шість сховався в Англії й повернувся лише перед виборами до законодавчих зборів. У депутати він не потрапив, але став у Парижі проводити підготовку до позбавлення влади короля, то як адміністратор департаменту, то як товариш прокурора Паризької комуни, то проводив роботу в клубах, то серед загонів народного війська — федератів Марселя та Бретані або Entants-Rouges із Сент-Антуанського передмістя.
Конвент
У ніч з 9 на 10 серпня 1792 року Дантон дав поштовх до утворення нової, більш республіканської генеральної ради комуни, заарештував Манда, наступника Лафаєта в командуванні національною гвардією, й замінив його Сантерром. Після 10 серпня Дантон був призначений міністром юстиції; спираючись на Паризьку комуну, він став вождем у боротьбі проти роялістів всередині й оборони кордонів проти Австрійської монархії та Королівства Пруссія. Вороги Дантона звинувачували його в підкупності, розтратах, організації вересневих вбивств. Перші звинувачення не підтверджуються жодними документами;[джерело?] попередити або зупинити вересневі вбивства Дантон, за власним зізнанням, не відчував себе в силі й поставився до кровопролиття з такою самою байдужістю, як згодом до своєї власної загибелі. Дантон був обраний депутатом у конвент від Парижа і зазнавав різкої критики тут з боку Жиронда за свою попередню діяльність в міністерстві. Він виступав у конвенті за свободу друку, за закони проти емігрантів, за засудження короля, був у свій час головою клубу якобінців та членом першого комітету громадського порятунку.
Зовнішня політика Дантона
Після перемоги під Жемапе Дантон був посланий національним конвентом до Бельгії для організації завойованої області. Пізніше, намагаючись применшити роздратування, спричинене політикою втручання в сусідні держави, Дантон наполіг в конвенті на рішенні не втручатися у внутрішні справи інших націй (13 квітня 1793 року), не робити ні наступальних воєн, ні завоювань (15 червня 1793 року). Метою подальших дипломатичних зносин і військових озброєнь він ставив мир і визнання республіки іншими державами. Дантон сприяв заміні парламентського правління Жиронди тимчасовою революційною диктатурою комітету громадського порятунку і став вести боротьбу з противниками революції всередині й поза Францією за допомогою революційних трибуналів і колосальних наборів. Період з квітня 1793 по вересень 1793 року — епоха найбільшого впливу Дантона. У зовнішніх зносинах він накреслив цілу систему політики для своїх наступників: у Королівстві Велика Британія підтримувати всі опозиційні елементи проти Пітта, домогтися нейтралітету дрібних держав — Данії-Норвегії, Швеції тощо, спробувати відокремити Королівство Пруссія та Королівство Баварія від коаліції, силою приборкати Сардинське королівство й Іспанську імперію, продовжувати боротьбу проти Австрійської монархії, створюючи їй труднощі на Сході агітацією в Речі Посполитій та Османській імперії.
Засудження і страта
З часу заснування другого Комітету Громадського порятунку починається перехід влади, з одного боку, до ебертистів, з іншого — до Робесп'єра. Дантон недостатньо протидіяв цьому переходові, часто був відсутній в Парижі й занадто розраховував на свою популярність. Він не схвалював продовження страт, тож його почали звинувачувати в надмірній поблажливості.
Объяснение: