Поряд із нашим будинком парк. Ми з подругою гуляли у дворі, потім вийшли за дім і пішли вулицею до парку. За нами плентався дворовий пес Байкал. Це був досить здоровий собака. Сіро-білого кольору шерсть з темними плямами на спині й голові, пухнастим хвостом і великими міцними лапами. Морда у Байкала добра і перехожі, які вперше бачили собаку, відчували, що він їм не заподіє лиха. До парку залишалось із сотню метрів, коли Байкал виявив занепокоєння. І недаремно. На тротуар несподівано вискочила білка. Чи то допитливість виманила її з парку, чи то сплутала вона паркову алею зі звичайною міською вулицею. Щоб там не було, білка опинилася перед нами. Маленька, у руденькій шубці, з великим пухнастим хвостом, оченята-гудзики чорні, вуха насторожено стирчали. Білка сиділа поруч із деревом і дивилася на нас. Ми зупинилися, затамували подих, боялися злякати малу. Міг би налякати білку й Байкал, але він поводився напрочуд дивно. Він теж завмер на місці і, схиливши велику голову набік, ніби намагався зрозуміти, шо це за звір перед ним? На кішку не схожий, на собаку теж.Байкал подивився на нас, немов запитував: як мені поводитися? Кинутися . незнайомки чи чекати нашої команди? Але розв’язка надійшла несподівано. На| гілку дерева, просто над білкою, сіла сорока. Вона невдоволено покрутила головою, а потім буркотливо заскрекотіла. Білка миттю стрибнула на стовбур і зникла! у кроні. Сорока знялася з гілки і полетіла, а ми пішли далі. Байкал декілька разів) винувато гавкнув, наче виправдовуючись у тому, що білка зникла.