Жовто – червоним пензликом я виводжу картини минулого у своїй душі. Акварельні фарби змішуються легко, утворюючи колі рожевого неба із позолоченими кінцями. Краєчок «Бога» виступає із ніжного оксамиту сонця. Невидимі розводи відображаються у моїх очах. Великі зграї думок пролітають, як птахи, необачно і легко.. Чіпляючись крилами за повітря вони дістають до небес, тих синьо – рожевих мазків, що створені умілими руками майстрині – чарівниці, чиї фарби доторкнулися до серця Землі..
Золотий краєчок зменшується, ніжний атлас рожевого перетворюється на яскраво-червоний, ніби фенікс залишив мережану вишиванку після своїх ігор – перельотів.
Благородна блакить захоплює увесь небосхил. Відтінок спокою огортає мою плоть. Чисто…лише лебеді у небі порушують цю цнотливу картину, розрізаючи крилами незвідану таємничість. Перлинний блиск лише кінчиками пальців потрапляє на воду.. Ріка і захід сонця…..що може бути прекрасніше?
Пісочний водограй ледве помітний. Одна за одною показуються світу сонячні усмішки, переливаючись на тихій гладі води. Соковитий пурпуровий наповнює небо . колір пристрасті ніжно, ненав’язливо домінує на небосхилі, розпливаючись із останніми залишками світла..
Менше й менше золотаво – срібних намистинок плаває по воді. Як метелики, вони уявно відлітають угору, урочисто возз’єднуючись із сонцем.