Гоболіно З давніх-давен чорних котів з зеленими очима називали відьмацькими котами.
Одного разу у чаклунки Карги така кицька народила двох котенят.
Один із був чорний з блакитними очима, біленькою грудкою та біленькими лапками. Звали його Гоболіно. Друга кішечка була геть відьмацька – чорна з зеленими очима. Звали її Сутіка.
Сутіка пишалась тим, що вона була відьмацькою кішечкою, а Гоболіно навпаки – він мріяв бути домашнім котом.
Якось Гоболіно втік від Карги та побрів у пошуках домівки. Довго він йшов і побачив метелика й почав ним гратися. Весело біг за метеликом Гоболіно, потім стрибав, і не помітив як упав у річку.
Неподалік грались діти. Вони побачили як октеня упало в воду. Діти кинулись його рятувати. Але з берега вони не могли його дістати, взяли палицю й простягли її Гоболіно. Котик схопився за палицю кігтиками і так дістався до берега.
Діти зраділи кошеняті, зігріли його і стали з ним гратися. Гоболіно теж зрадів. Він довго мріяв про родину і хотів стати домашнім котом. Ввечері, збираючись додому, діти вирішили взяти Гоболіно з собою. Діти запитали в батьків, чи можна його залишити. Батьки дозволили, щоб Гоболіно жив з ними. В цій сім`ї вже жили коти й собаки. Дітки зраділи, що в них тепер буде ще й чорне кошенятко, а Гоболіно зрадів ще більше, бо він тепер має родину. Йому виділили місце й посуд та одарили любов`ю. Тепер в Гоболіно є багато друзів – котенят і собачат та ще із лісу прибігають погратись зайченята..
Котик весело живе й домівку має і до себе в гості всіх він закликає!