Людьми, які не поділяли на весіллі радості присутніх, були Докія, мати нареченої, і батько Михайла, старий Івоніка Федорчук. Докія, яка з жалю, що донька передчасно покидала її хату, стала на лиці не наче земля. Жінка горювала, що «сиротіє», крім того, вона добре бачила, що майбутній зять був ані гарний, ані показний, він не пара її дочці. Мати втішає себе думкою, що він добрий і не пияк, і дочка не буде бідувати, не чекатиме ночами пияка. Гадала, що чоловік шануватиме її. До того ж у нього є земля. Івоніка був у великому смутку, бо він хотів, щоб одружувався з Парасинкою ії син Михайло. Вона б була така ж чесна й добра ґаздиня, яка усяку роботу тримає ,лад у хаті, як і її мати. Крім того, їхні поля поруч, їх сила однакова, їхня худоба найкраща в селі, а найголовніше — то незаплямована честь їх родин. Батьки хотіли б поєднати своїх дітей, але на перешкоді стає те, що Михайлові цієї осені треба йти в солдати — на три довгих роки. Івоніка віддав кров свою, тільки затримати б сина вдома. Йому страшно від думки, що три роки йому бути без правої своєї руки. Три роки обробляти без Михайла поле, без нього збирати, без нього сіяти. Доглядати худобу. Від думок про це в нього серце затерпає в грудях, і з жалю він не бачить світу перед собою.Ще одна із присутніх на весіллі була переповнена німим горем — панська найманка Анна. Вона не могла відвернути очей від Михайла, найкращого парубка і плакала сухими очима, знаючи, що вона йому не пара, й він ніколи не звертав на неї уваги. Та сталося так, що саме її запросив Михайло до танцю, але дві руки не зіткнувшись, розлучилися — лопнула струна, танці закінчилися. Яке значення в повісті має сповідь Івоніки про те, як вони з Марійкою добували землю ?