Автор не ідеалізує свого героя, не ставить його над іншими, а розповідає
про те, як він боровся з життєвими обставинами. Андрій Соколов не
надзвичайний супергерой. Він просто людина, яких було багато. Але тим
величнішим постає він серед випробувань, які випадають на його долю.
Можливо, якщо б не війна, він так би й не дізнався, на що здатний.
Потрапивши на війну, Андрій Соколов зрозумів, що є обов'язок, який не
можна порушувати. Це обов'язок перед Батьківщиною, перед своїми
товаришами, з якими воював. Саме тому він відчайдушно, ризикуючи життям,
намагається довезти снаряди, бо вони вкрай потрібні тим, хто залишився
без боєприпасів віч-на-віч з ворогом. І не його провина в тому, що не
загинув після вибуху, а потрапив у полон. І в полоні він не забув, що є
людиною. Це було нелегко в умовах, коли треба було зберегти життя серед
голоду, знущань, виснажливої праці. Але Андрій Соколов виборов перемогу,
перш за все ніш собою. Тому й вийшов з полону незломленим, готовим
битися з ворогом. Пройшовши крізь випробування полону, він не схибив
проти людяності, не зради» своїх товаришів, не дозволив собі егоїстичних
вчинків. Досить пригадати, як цім, сам виснажений, голодний, приніс
шматочок сала й хліб своїм товаришам і розділив усе порівну. Так Соколов
воював і жив після втечі з полону. Особиста трагедія — загибель дружини
й дочок — надломила його сили, але й тоді він знайшов мужність жити,
боротися й сподіватися на майбутнє. Але загинув син Андрія Анатолій, і
світ потьмянів для нього. У таких ситуаціях люди губляться, часом стають
злими. Але Андрій Соколов не зачерствів душею. Зустрівши маленького
сироту, в якого війна відібрала батьків, Соколов зігріває його теплом
батьківської турботи й радіє тому, що може ще бути комусь потрібним.
Образ Андрія Соколова — звичайної людини, яких багато, — це приклад людяності й гідності. Ось чому ми захоплюємося цим героєм.