Слова Стендаля: «Якщо розум не відважний, то навіщо ж розум» , — можуть бути епіграфом не лише до його власного життя, а й до всієї його творчості. В автобіографічній книзі «Життя Анрі Брюлара» («Vie d'Henri Brulard», 1835) він писав: «Мені необхідно час від часу вечорами розмовляти з розумними людьми; коли цього нема, мені здається, що я задихаюся» . Він був творцем психологічного, реалістичного роману, у цьому його заслуга, яку по-справжньому не оцінили сучасники; соціально-психологічний роман Стендаля став віхою, яку не міг обминути світовий літературний рух. Його життя не було багатим на зовнішні події: народився у провінційному містечку в родині адвоката. Мати, яку він палко любив, померла, коли малому не було ще й семи років. Батька, «надзвичайно неприємного, вічно заклопотаного думками про продаж та купівлю земель, неймовірно хитрого» , як писав Стендаль у «Житті Анрі Брюлара» , він не любив; батько ставився до сина так само. Близькими хлопцеві були молодша на три роки сестра Поліна і дід, доктор медицини, демократ і вольтер'янець, котрий, власне, і виховав майбутнього письменника.