Перед вечерею
В
оселі діда Дуная як у вінку. Лави, стіл, піч, ліжко, божниця – все тут
зроблено дідовими руками. Все, окрім ікон, скла та горшків.
В
сухий настояний запах лісових трав і квітів вплітається вологий аромат
нещодавно внесених з льоху яблук. На покуті красується сніп жита. Він
затуляє одежу сивих святих на іконах.
Кленовий мисник
переливається полив’яним цвітом полумисків, а біля мисника висить
потемніла від років кобза. Вона - відрада старого.
З світлиці якось боком видибує лелека. Його гордовиту осанку псує опущене вниз підбите крило.
Дідів
онук Максим відщипує хліба, простягає птиці. Та з гідністю закидає
назад голову і ковтає їжу так, начебто вона жива і може вирватись.
Баба
Ганна метушиться біля печі. Вона бережно ставить на стіл велику
череп’яну миску з борщем. У ній плавають чорні голівки грибів та
краплини олії. Лелека одним оком націлився на гриба, схопив його,
підкинув угору, щоб зручніше проковтнути. Дід Дунай ложкою почастував
нечемну птицю. Лелека з презирством до усього роду людського дибає до
дверей і причаюється біля лави.
Не встигла господиня
поставити на стіл печеню, як бусол занурює в миску дзьоба, вихоплює
шматок м’яса і проворно відбігає подалі від людей. Дід і хлопчина
сміються, баба розводить руками:
- От харцизяка! А ще під святим небом літає. Сідайте вечеряти!