Ікони
часто називали "книгами для тих, хто грамоти не розуміє". У наш час
суцільної грамотності це визначення може здатися дещо недоречним, але б я
замінила тільки одне слово, і тоді стане зрозумілим моє власне
ставлення до ікони. Вона - книга для тих, хто слова не розуміє, бо
"слухати" її треба душею. Та щоб "почути" іконну оповідь, необхідно
знати мову релігійного живопису, бо в іконі все не так, як у живописі
традиційному, звичному для більшості з нас.
Ще з часів стародавньої
Русі писання ікон вважається справою богоугодною, а професія іконописця
належить до почесних. Побутує стійке переконання, що іконний образ
творить не художник, а янгол Господній, який спустився з небес. А сам
іконописець є знаряддям Помислу Божого, тому перед початком роботи він
обов'язково повинен звертатися за благословенням.
Головна увага в
іконописі приділяється символам, які виступають у ролі своєрідного носія
інформації. Тому перед віруючими, знайомими із знаково-образною
системою іконопису, відкривають свої душі живописні зображення образів
святих та окремих сюжетних сцен релігійного змісту. Так, наприклад,
зображення пророка Іони в чреві китовому, звідки пророк вибрався
неушкодженим на третій день, означає і воскресіння Христа.
Існує своя
символіка і в розміщенні персонажів у сюжетних сценах, а також
символіка жестів: рука персонажа, прикладена до щоки, означає печаль, а
простягнена вперед з відкритою долонею - покірність. Символічним є і
німб навколо голови зображеного, що означає видимий знак святості,
небесного блаженства, а також владу і могутність. Тварини і птахи на
іконах теж мали символічне значення, як і окремі предмети, що ніколи не
зображувалися на них тільки заради краси. Не менш важливою є і символіка
кольору, який іноді називають душею живопису (білий - чистота, .зелений
- юність, чорний - смерть).
Світ ікони є світом ідеальним, світом
духовних цінностей. А тому, наповнюючи душу чистим і щирим трепетом, він
збагачує її, кличе до самовдосконалення та любові до людей і Бога.