Посилення держави не відповідало інтересам Золотої Орди.
Щоб розчленувати її на окремі уділи, хан Батий восени 1245 р.
наказав Данилові Галицькому: "Віддай Галичі" Змушений
відвідати столицю Золотої Орди, Данило Романович ціною
всіляких принижень і визнанням васальної залежності від
хана утримав за собою князівський стіл. Це дозволило йому
почати підготовку до визволення українських земель від
поневолювачів. Для зміцнення міжнародного авторитету
держави князь створив Галицьку митрополію, призначив її
митрополитом свого сподвижника — "печатника" Кирила — і
відправив його на затвердження в Нікею.
Разом з тим він уклав проти Золотої Орди союз із своїм
зятем, князем володимиро-суздальським, а також польськими,
литовськими князями та угорським королем. Заради своєї
мети галицько-волинський князь пішов на зближення з
римською курією. Але після розгрому в 1262 р. ординцями
володимиро-суздальського князя Галицько-Волинська держава
залишилася фактично віч-на-віч з наймогутнішим у світі
супротивником. Це знову змусило князя відновити зв'язки з
римською курією й навіть коронуватися у 1253 р. Проте,
переконавшись у нездатності Риму організувати хрестовий
похід проти Золотої Орди, Данило Галицький припинив з нею
стосунки. Тим самим він зняв конфесійну напругу в державі й
заручився підтримкою безкомпромісно налаштованого
православного духовенства, яке володіло умами селянства,
міщанства й більшості бояр.
Данило Галицький укріплював свої володіння, заснував на
честь старшого сина Лева м. Львів, роль якого швидко
зростала, а столицю переніс з ненадійного Галича до
неприступного Холма. Одночасно відбувалася реорганізація
війська. Ударною силою в ньому стала важкоозброєна
князівська кінна дружина, а також селянське й міщанське
ополчення. Проти них не могли встояти ні легка татарська
кіннота, ні розбещена бездіяльністю європейська дружинна
знать. Почалося визволення Галичини й Волині від
нечисленних татарських загонів і колабораціоністів з деяких
місцевих феодалів. Спільно галичани й волиняни в 1252 р.
вигнали татарську орду хана Куремси з пониззя за Дністер.
Протягом 1254—1255 рр, дружини Данила й Василька
Романовичів та Лева Даниловича звільнили землі вздовж Бугу,
Случі й Тетерева. Галицько-Волинська держава на кілька років
здобула незалежність від Золотої Орди. Але в 1259 р. на
кордонах Волині з'явилося об'єднане татарське військо,
послане великим ханом для упокорення повсталих народів.
Щоб вберегти своє дітище від розгрому, Данило Галицький був
змушений виконати наказ воєначальників про знищення
міських укріплень. Галичина й Волинь знову виявилися
беззахисними перед загарбниками, а сам князь мусив
підтвердити васальну залежність від Золотої Орди й
направити свою дружину на допомогу татарам у їхньому
поході проти Польщі та Литви.