Подивимося на своїх однокласників: у одних справжня, як мені здається, дружба, в інших — тільки приятелювання. Тому, в кого є друг, я по-доброму заздрю, а того, хто завойовує дружбу, плазуючи перед однолітками, жалію. Так сталося, що у мене немає друзів.
Безумовно, я не відчуваю себе самотньою, бо спілкуюся з усіма однокласниками, хоч наш 9А і розбився на групи. Я намагаюся бути з усіма доброзичливою, допомагаю всім, хто до мене звертається (я не відмінниця, але твердо знаю шкільні дисципліни), проте списувати не даю нікому, просто пояснюю. Усі знають мої принципи щодо списування, і ніхто не ображається. Представники всіх трьох угрупувань, на які розбився наш клас, намагаються залучити мене до своїх кіл, але я відмовляюся від їхніх запрошень, бо вважаю, що клас повинен бути єдиним колективом. Я впевнена, що у мене будуть справжні друзі, на все життя. А поки що народна мудрість «приятелів тьма, а вірного друга нема» — це про мене.