Жили собі на світі два браті. Один багач, другий бідняк. Багач мав багато землі, лісів, худоби й усілякою добра, що навіть цісар йому заздрив. А бідний мав хатку з одним вікном. У цій хатині бідно жила немаленька родина, а їсти було нічого.
Під Великдень багачева жінка напекла багато пасок, а в бідній хатині не знайшлось борошна навіть на одну маденьку. Жінка сумує і плаче:
— Люди завтра паски понесуть святити, а ми що?
— Не журися, — відповів бідний чоловік.
Бідняк узяв сокиру і подався до лісу. Ходив тим лісом, поки не зрізав липу. Підрізав від неї малий ковбанчик і обтесав його гак, що на подобу паски стала.
Прийшов з тією паскою додому. Став перед порогом і каже:
— Жінко, а ну розпалюй у печі вогонь, паску будемо пекти.
Жінка помастила ще її яйцем і вложила в піч, щоб присмалилася трохи. Паска гака вийшла гарна, рум'яна, висока, що жінка від утіхи аж заплакала і накрила її найфайнішим рушником.
Взяв бідак ту паску на другий день, на Великдень, і поніс її святити. Біля церкви людей було море. Та як багач побачив брата серед них, не можна сказати. Вподобав собі багач братову паску і позаздрив, бо його паски порозтріскувались у печі.
— Поміняймося з тобою пасками, — каже до брата багач. — Я тобі за твою гладеньку дам дві своїх. Тобі однаково, а у мене гості будуть дивитись, не годиться...
Бідний брат цього тільки й чекав. Помінялись.
Багач запросив гостей до себе додому. Гості спочатку роздивлялися його хороми, а потім сіли за стіл. А на столі красується така гарна паска. Усі дивуються: як така паска вдалася? І гарна, і рум'яна, і висока! А далі взялися краяти її. Та ба! Ніякий ніж не заліз у неї. Мусив багач аж сокирою розрубувати, і тоді виявилося все.
Соромно було багачеві визнати, що так помилився. Він і каже:
— Ну і видите, люди добрі, які чудеса на світі діються? З паски в одній хвилині зробилось дерево! Мабуть, хтось її врік.