Літо... Найпрекрасніша пора. І я завжди з нетерпінням чекаю на нього.
Влітку я допомагав бабусі в городі та дідусеві на пасіці. Коли я закінчував роботу вдома, то виходив на вулицю погуляти з друзями. Ми купалися в ставку, грали у футбол, збирали лікарські трави, але найбільше мені сподобалося ловити рибу.
Одного разу мій тато, я та мій друг Віталик вирішили піти порибалити. Коли виходили, було темно, аж ось запалав небосхил - це сходило сонце. Спочатку воно освітило темні верхівки дерев, а через де-кілька хвилин ми побачили березовий гай і до цього ще сонний ставок. На траві блищали крапельки роси, здавалося, що це міріади зірок спустилися на землю.
Біля оповитого вранішнім туманом ставка, своїм співом нас зустріли пташки. Прошелестів крилами журавель. Терпкий аромат польових квітів лоскотав ніздрі.
Ми зупинилися на березі і у зручному місці розклали свої нехитрі снасті. Як по команді, закинули гачки з лескою у воду. Першим у воді застрибав поплавок у мого тата, ще хвилина - і тато витяг окунця. Потім я витяг карася. Мій друг Віталик не забарився і теж витяг карася.
Втомлені, але веселі, з уловом ми поверталися додому. Першим нас зустрів мій собака Чара. Він швидко побіг до нас і почав обнюхувати і крутити руденьким хвостом.
Але час, нажаль, спливає... Скоро закінчилися канікули, і треба було знову повертатися до міста, щоб продовжити навчання.
Як чудово влітку!