Визначний німецький поет, представник завершального етапу розвитку європейського романтизму, Генріх Гейне ввійшов в історію світової поезії як неперевершений лірик, співець кохання і боротьби. Дві головні риси визначають характер його світосприйняття: постійна увага до долі стражденного та приниженого люду і рішуче прагнення боротися за утвердження ідеалів рівності, добра та справедливості.
Івана Франка, який називав Гейне «найбільшим німецьким ліриком після Гете», приваблювало в його поезії те, що Гейне вивів «борця за широку свободу людської одиниці, її громадського ділання, думок, переконань і сумління». Сам Гейне порівнював себе з титаном, який тримає на своїх плечах усі злигодні світу, а його співвітчизник, письменник Генріх Манн у роки боротьби з фашизмом у Німеччині писав: «Якби він був з нами, він вів би ті самі бої, що й ми. Несправедливість і приниження людини так само хвилювали б його. І його метою завжди залишилося б олюднення світу, духовне збагачення життя».
«Я ніколи не надавав великого значення славі поета, — писав Гейне, — і мене мало турбує, хвалять чи проклинають мої пісні. Але на мою труну ви повинні покласти меч, бо я був хоробрим солдатом у війні за визволення людства!»