Генріх Гейне використовує такі притаманні народній пісні художні прийоми, як паралелізм, лексичні повтори, повтори словосполучень, смислові, образні, словесні контрасти й антитези, проста розмовна лексика. У тому, як поет розповідає про кохання, вражає насамперед невичерпне багатство емоцій, мистецтво передавати найвитонченіші відтінки людських почуттів та думок. Гейне широко застосовує типові для народної творчості прийоми одухотворення явищ природи: квіти, листя, дерева, небо, хмари сміються, плачуть, розмовляють з поетом. Автор порівнює свою кохану з сонцем, місяцем, голубкою, трояндою.
Майстерність поета виявилася і в особливостях віршової форми його творів, їх строфічної та ритмічної організації, в системі римування. Новацією в німецькій поезії стали використана Генріхом Гейне мала строфічна форма — в три, два або й один віршовий рядок, а також оригінальний спосіб римування чотирирядкових строф, де римами зв'язуються лише другий та четвертий рядки, а перший і третій залишаються без співзвуччя (в історію вірша цей спосіб увійде як прийом так званої холостої рими). Один з найпопулярніших віршових розмірів у поезії Гейне — хорей, який, на думку багатьох віршознавців, якнайкраще передає танцювально-пісенні ритми. Водночас Гейне випробовує в ритмічному ладі віршів своєї збірки також принципи нової — тонічної — системи віршування, ритміка якої тримається не на впорядкуванні наголошених і ненаголошених складів у віршовому рядку, а на однаковій в усіх рядках кількості повнонаголошених слів.