Автор - anastasia3697
Ответ:
Роланд — ідеал лицаря середньовічної доби
Сьогодні дочитав книгу польського письменника "Хрестоносці". Ніколи більше не мріятиму про лицарські часи. Виявилося, що звання лицаря — то звання розбійника з битого шляху.
Проте деякі риси баронів-розбійників викликали в мене повагу. Насамперед, це наявність ідеалу, яким повинен бути лицар. Цьому ідеалу відповідав франкський граф Роланд. Скоріше, він сам і був цим ідеалом.
По-перше, він виконував свої обов'язки перед сюзереном і був вірним васалом. Через те він охоче виконує смертельно небезпечне завдання тримати оборону у Ронсенвальській ущелині. Тим паче, що це відповідає другій головній чесноті ідеального лицаря — бути відважним воїном на турнірі і справжній війні. До того ж тут була війна "за християнську віру" з "безбожними" маврами. Хоча сам Христос, мабуть, не впізнав би свого вчення в тому, у що вірив звитяжний граф.
Як кожний лицар, Роланд поважає свою зброю. Його меч і його сигнальний ріг мають власні імена, як найближчі друзі. І до друзів ставиться так, як до зброї. Бо ж і від них залежить виконання воїнського кодексу.
Але Роланд відважний до нестями. Його почуття особистої честі переходить у сваволю. Він не хоче ані з ким ділити славу. Через те гине сам і губить тисячі франків. Бо що життя лицаря, як не гонитва за славою? Тому його розуміють і підтримують інші герої битви. Кузен, наприклад, стримує його, коли Роланд збирається сурмити у свій ріг Оліфант: все одно, Карл не встигне, а хоробрі повинні вмерти без жалю.
Та сам граф гірко карається, коли наприкінці битви розуміє, що загинули 12 перів Франції, друг і родич Олів'є. І це незважаючи на те, що сарацини тікають, залишивши поле битви за Роландом.
Бо, зрештою, найбільше почуття, яке живе у душі лицаря, — це патріотизм, вірне служіння Франції та її королю. Слава Роланда — слава Франції, ганьба Роланда — ганьба батьківщини. Честь лицаря свята, бо то є честь його вітчизни. Ось що головне для ідеалу лицаря середньовічної доби.
Объяснение: