Успіхи слов'ян у розвитку господарства, їх об'єднання в єдиній державі, героїчна боротьба за незалежність сприяли розвиткові матеріальної і духовної культури. До матеріальної культури належать, знаряддя праці, житло, одяг, а такожтрудовий досвід людей, до духовної — освіта, наука, мистецтво.!Русь мала писемність ще до прийняття християнства. Пізніше була взята слов'янська азбука, яку склали болгарські просвітителі Кирило і Мефодій. Після хрещення Русі-України почала активно розвиватися освіта. Першу школу в Києві заснував князь Володимир. Діти бояр і вельмож там училися читати і писати, оволодівали грецькою мовою.Особливого піднесення освіта набула за Ярослава Мудрого. Він зібрав величезну на той час бібліотеку, залучав до шкіл здібних дітей не лише князів та духовенства, а й простих міщан.Розвиток науки відбувався передусім під впливом Візантії, що, з одного боку, відкривало доступ до наукових творів грецьких та римських учених, а з іншого — пригнічувало розвиток власної наукової думки. З перекладених книг черпали наукові знання про природу, географію, філософію. Були в Русі-Україні й свої філософи, а саме митрополит Клим Смолятич та волинський князь Володимир Василькович. Знання в галузі математики зводилися до простих чотирьох дій над числами, дробів та нарахування відсотків. Відомості про медицину обмежувалися практичними потребами. Першими лікарями були ворожбити і знахарі. Згодом лікарські знання значно поглибилися. Серед медиків українського походження другої пол. XI ст. згадуються в літописах Дем'ян Пресвітер і Агапіт Лічець, який умів робити хірургічні операції.Високого рівня в Русі-Україні досягло літописання. Воно базувалося на різних джерелах: оповіданнях, народних переказах, житіях святих, іноземних хроніках. Перший відомий нині літопис написаний за часів Ярослава Мудрого (1039). Історичні записи вели чернець Печорського монастиря Никон Великий (бл. 1069—1073), ігумен Видубицького монастиря Сильвестр, волинський княжий літописець Василь. Монах-літописець Нестор бл. 1112 р. упорядкував "Повість временних літ", де йшлося про те, "звідки пішла Руська земля, і хто в ній почав спершу княжити, і як Руська земля постала". Видатними пам'ятками того часу є також Київський і Галицько-Волинський літописи, "Повчання Володимира Мономаха своїм дітям", церковні твори митрополита Іларіона, "Житіє Феодосія Печорського", "Ходіння" Данила Паломника в Єрусалим, "Києво-Печерський патерик" та ін.Поряд з літописами та церковними творами значне місце посідала й перекладна світська література. Серед її зразків можна назвати "Моління Данила Заточника", збірник політичних життєвих порад та афоризмів, написаний у XII—XIII ст.У літературних творах того часу набуло відображення й суспільне життя Русі-України. їх автори з болем розповідали про князівські чвари і ворожі напади, про горе, якого країна зазнавала від ворогів, засуджували князівські міжусобиці, змальовували картину героїчної боротьби з іноземними загарбниками, закликали до об'єднання. Значна кількість літературних пам'яток того часу загинула.Найвидатнішим зразком поетичної творчості, другої пол. XII ст. є "Слово о полку Ігоровім". Його сюжетом стала історія невдалого походу Новгород-сіверського князя Ігоря Святославича проти половців у 1185 р. Уся поема пройнята закликом до об'єднання Русі проти зовнішніх ворогів.Великого поширення набула усна народна творчість — казки, пісні, билини, легенди, в яких народ відображав найважливіші історичні події та явища, прославляв захисників Вітчизни від іноземних нападників. Істотною мірою завдяки усній народній творчості образи минулого дійшли до наших днів.