Автор - illiakrashchuk123
Цього літа моя родина відпочивала на морі. Ми жили в невеличкому дворі в окремій хатинці. Той двір був на самому березі, тому я майже на вилазила з води. За той час, що ми там були, я дуже подружилася з морем. Воно уявляється мені величезною казковою істотою, дуже розумною. Якщо це й не так, у моря обов’язково є власна душа. Інколи в мультфільмах показують давньогрецького бога Посейдона — я уявляю собі душу моря саме так. Ніби якийсь старець на колісниці може з’явитися переді мною у будь-який час і розповісти щось важливе. Для людей та дітей на узбережжі море дуже ніжне, лагідне, цікаве. Вода там завжди тепла та чиста — вона ніби ластиться та цілує дитині ніжки. Там плавають маленькі рибки, маленькі медузки. Немає ніяких хижих риб з іклами чи спрутів із величезними щупальцями, які є на глибині. Немає могутніх штормів, які топлять кораблі. Морська вода дозволяє людині і займатися спортом (плаванням, іграми з м’ячем), і повністю розслаблятися та лежати на воді. Я сама ще цього не вмію, але мій брат та двоюрідна сестра добре вміють. А на сході та заходГсонця і вночі при місяці вода на морі світиться багатьма фарбами. Вона може стати сріб-ною, може стати золотою, помаранчевою, фіолетовою або навіть червоною. Тоді мені здається, що море перевдягається і красується, як жінка. Аби ми оцінили її вбрання та красу