Якось одного весняного дня, коли на серці було дуже легко і спокійно, я з подругою пішла до лісу. Він зачарував нас своєю неймовірною красою, але у ньому, на жаль, було надзвичайно вогко. Тому гуляли ми недовго. А коли вже верталися додому, то побачили якусь надзвичайно величезну бочку.
Оскільки ми дівчата допитливі, то вирішили подивитися, що ж це за таке велетенське диво стоїть посеред лісу. Як виявилося, бочка була закрита кришкою. Та ми не з тих, хто зупиняється перед перепонами. Хоча признаємось чесно: нам довелося довго помучитися, поки ми її відкрили. Подрузі настільки кортіло дізнатися, що в тій бочці, що вона, відкриваючи кришку, навіть зламала свої чудові нігті, якими дуже пишалася.
І що було у тій бочці, як ви думаєте? Ні, не було там солодкого та запашного меду (хоч ми потайки на це сподівалися), а було повно чорнющого-пречорнющого дьогтю. А навіщо він нам? Ото залишили ми ту бочку та й пішли, розчаровані, додому. :-))